Американські війська після 20 років свого перебування виходять (радянський контингент військ свого часу зробив це після 10 років), вкотре засвідчивши неможливість вплинути, хай би яка могутня держава не намагалася це зробити, на траєкторію розвитку Афганістану.
Рішення щодо завершення афганської кампанії розглядалося в Білому домі ще в часи каденції президента Обами, однак навпаки завершилося збільшенням військової присутності. Натомість його наступник Трамп, який взяв направлений курс на зменшення американської присутності у світі, одразу оголосив про намір вивести війська. Тому адміністрація вже чинного президента Байдена лише остаточно завершила втілення даного наміру. Для цього склався відповідний консенсус і в громадській думці американців - тема Афганістану все менше в ній звучала і виникало лише питання, що там досі роблять військові США, зважаючи на знищення основи Аль-Каїди, причетної до кривавих подій 9 вересня.
Зважаючи на стрімке просування талібів одразу після виведення американських солдатів, в експертних колах заговорили про чергову поразку Заходу в намаганні побудувати західні інституції в окремо взятій країні з відмінною політичною культурою. Адже попри те, що на розвиток офіційному Кабулу впродовж десяти років виділялися мільярди доларів американської допомоги, підконтрольні уряду добре озброєні і навчені війська швидко здавалися під натиском куди менш екіпірованих, однак більш мотивованих радикальних ісламістів. Водночас такі зауваги справедливі лише частково: адже крім провальних спроб створити історії успіху у Іраку після правління Хусейна, Лівії після Каддафі, а тепер і Афганістані, такі все ж існують у випадку післявоєнних Японії і Південної Кореї, які з допомогою американців побудували ринкову економіку і демократичну систему.
Серйозним фактором, що дестабілізує Афганістан і ширше становить небезпеку для безпеки в регіоні, є плачевний стан її економіки, яка наповнюється здебільшого завдяки наркотрафіку, а також куди вагоміший від релігійного етнічний чинник. Талібан вважають політичним рухом пуштунів, які мешкають на півдні та в центрі країни, натомість у північній і західній частині зосереджені узбеки, таджики та хазарейці (так званий Північний альянс свого часу стримував просування талібів). На тлі актуальної ситуації Таджикистан, побоючись проникнення ісламістів на свою територію, уже очікує допомоги від Організації договору про колективну безпеку, створеного під парасолькою Москви. Однак випадок Вірменії, яка попри аналогічні очікування програла у Другій карабаській війні, вже довів недієздатність даного блоку. Кремль вже віддавна намагається вести політичний діалог з талібами. Нещодавня зустріч російських високопоставлених чиновників з останніми викликала бурхливу реакцію у місцевих соцмережах, адже судовим рішенням в РФ Талібан вважається терористичним рухом. В такому статусі тепер ледь не прирівняні опозиційні ЗМІ і політики, яких всіма силами намагаються не допустити в майбутніх виборах до Держдуми восени.
Крім Росії, свої інтереси в Афганістані має згадуваний Пакистан, який стояв у витоків талібів, однак тепер втратив свій колишній вплив. Побоючись зміцнення пакистанської присутності, мусить пильно стежити за процесами і суперник Ісламабаду - Індія. Зважаючи на спільність кордонів і геополітичні амбіції в регіоні не залишається осторонь і Іран. Для Китаю, попри відсутність ресурсів, Афганістан цікавий своїм геостратегічним положенням, вигідним для формування транзитних шляхів. Для Вашингтону основний інтерес полягає в недопущенні відновлення потенціалу Ісламської держави та Аль-Каїди, тому добивається у діалозі з талібами того, щоб ті не дозволяли створення баз терористів. Натомість своєрідну функцію аутсорсингу для американців у регіоні погодилася виконати Туреччина, яка має їх замінити у контролі необхідного для військових цілей аєропорту в Кабулі. Зважаючи на зіткнення, що мали місце вже в Сирії, Лівії та Карабаху, Афганістан потенційно може стати ще одним полем регіональної конфронтації Москви та Анкари.
Отримання контролю талібів над Афганістаном з сьогоднішньої перспективи виглядає лише питанням часу. Чи не погрузиться країна в нове Середньовіччя і не стане черговою ареною зіткнення інтересів геополітичних гравців стане очевидним в результаті тих процесів, які вже розпочалися після виходу американських військ.