Хоча події відбувалися на території УРСР, однак у фільмі присутні любов та патріотизм саме до української землі.
«Як же ви не помітили — ми ж сьогодні над моєю Україною билися... де і повітря інше, а небо блакитніше і земля зеленіша!», — слова головного героя.
Тож чому у стрічці не підкреслено любов до усього Радянського Союзу? Питання цікаве. Втім, можна припустити, що режисер потай усвідомлював, що собою метрополія представляє. І дивлячись на її теперішнє втілення, стає зрозуміло, що доля правди в цьому припущенні таки може мати місце.
Які тільки методи країна-правонаступниця СРСР не використовувала й продовжує це робити задля того, аби допекти Україні. Адже за всі роки після краху «імперії зла» — зла від Росії менше йти не стало. І приклади останніх днів наочно це демонструють.
Візьмемо діяльність кремлівців на міжнародній арені, а саме Організацію Об’єднаних Націй. Свіжий приклад відбувся нещодавно — коли постійне представництво РФ при ООН провело неформальну онлайн-зустріч Ради Безпеки за «формулою Аррії» «Обставини Майдану та наслідки для Донбасу», на якому поширювало неправдиву інформацію про події в Україні у 2014 році.
Варто зазначити, що засідання членів Радбезу ООН за «формулою Аррії» є неформальними зустрічами, що організовуються членом або членами РБ з метою провести в приватному порядку відвертий обмін думками із використанням гнучких процедурних рамок і за участю осіб, яких було би корисно заслухати та яким вони хотіли б щось повідомити. Формат засідань названий на честь венесуельського дипломата Дієго Аррії, який почав застосовувати цю практику у 1992 році. Більшість держав-членів ООН підтримують «формулу Аррії» і розглядають її як позитивний момент.
Втім, Росія доволі часто зловживає цим форматом, використовуючи його для здійснення своєї злотворної пропагандистської діяльності. До того ж, Москва особливо полюбляє вдаватися до подібних заходів під час подій, які є або надто чутливими для неї, або зачіпають її інтереси.
Так, у березні цього року РФ вже проводила подібне неформальне засідання. Тоді Кремль волів просунути неправдивий наратив про окупацію Кримського півострова і про ситуацію з правами людини.
Цікаво, що сталося це у той самий час, коли президент США Джозеф Байден заявив, що він вважає президента РФ Володимира Путіна «вбивцею», після чого відносини між державами іще більше загострилися. Збіг?
Хай там як, риторика Росії під час березневого неформального засідання РБ ООН всерйоз сприйнятою не була. Ба більше, Україна змогла використати зустріч на власну користь, закликавши РФ «негайно припинити окупацію, зупинити порушення прав людини, звільнити всіх українських в’язнів, яких вона незаконно утримує, припинити агресію в Україні», тощо. Та ще й отримала підтримку від низки демократичних держав світу.
Цього разу на зустріч за «формулою Аррії» Кремль підігнав «важку артилерію». Адже серед спікерів заходу були колишній прем’єр-міністр часів правління Віктора Януковича Микола Азаров, а також колишні українські депутати Олег Царьов і Володимир Олійник. Тобто ціла плеяда маріонеток-втікачів з України.
Як і попереднього разу, червневе засідання також відбулося на тлі гучних подій, а саме: інциденту з літаком авіакомпанії «Ryanair», затримання білоруським режимом опозиційного журналіста Романа Протасевича та, як наслідок, повного погіршення відносин між Білоруссю — сферою інтересів Росії — і країнами вільного світу.
Втім, вищезазначений захід спіткала така ж доля, як і на початку весни. Цивілізовані держави не купилися на чергові пропагандистські витівки Москви. Й доказом цього стало засудження ними Російської Федерації за спроби поширити неправдивий наратив про події Революції Гідності і війну на сході України.
Так, США, Велика Британія, Австралія, Нова Зеландія, Канада, Естонія, Україна та Грузія вкотре зазначили, що РФ є стороною, а не посередником конфлікту та закликали Кремль негайно припинити свою агресію проти України, а також окупацію Криму й грубі порушення прав людини на півострові. Тобто ефект був протилежний тому, який воліла отримати Москва.
Дивлячись на подібні потуги путіністів і їх поплічників, мимоволі розумієш, яка ж велика прірва лежить між Україною та Росією. І була вона завжди. Адже навіть Леонід Биков, який і дня не прожив у незалежній Україні, розумів її окремішність та самобутність.
Отож, зрозумілим є один важливий факт. Чим більше Росія прийматиме в себе горе-втікачів на кшталт тих, які були присутніми на неформальній зустрічі Ради Безпеки ООН, тим краще це буде для України. А, можливо, й для усього вільного світу.