До речі, колишні високопосадовці з числа топ-службовців федеральних органів влади вже встигли зрозуміти, що їх ніхто на роботі тримати не буде, більше того – їх не хочуть брати до праці у навіть приватний сектор. Відмітка в резюме «працював на Трампа» чомусь не працює як соціальний ліфт в США.
Сарказм-сарказмом, проте минулого тижня «Axios» розповсюдив інформацію, яка спонукає до роздумів. Одразу зауважимо: мова йде про «джерело нам повідомило», тобто, до такого роду новин слід відноситись із засторогою, водночас розуміючи, що диму без вогню не буває.
Отже, 10 квітня 2021 р. вказаний ресурс поширив інформацію, що Президент США Джо Байден розглядає кандидатуру Метью Роянські (частина ресурсів транслітерує прізвище як «Рожанські»), директора Інституту Кеннана Міжнародного наукового центру Вудро Вілсона, на посаду головного радника з російського напрямку в Раді національної безпеки США.
Загальновідомо, що Інститут Кенана розпочав свою діяльність у 1974 році для проведення досліджень щодо СРСР, а згодом пострадянської Росії, України, Білорусі та інших держав колишнього «великого і могутнього». Також Інститут вважається головним закладом досліджень щодо Росії в США (будемо відвертими: у фокусі досліджень Інституту виступає в основному Російська Федерація). Так само загальновідомим фактом є те, що Рада національної безпеки США – це головний консультативний орган державного управління при Президентові США для вирішення проблем національної безпеки і зовнішньої політики з його головними радниками з питань національної безпеки.
Проблема в тому, що відносно пана Роянські в патріотичної частини українського суспільства були певні застороги. Так, безсумнівно, Роянські – це визнаний експерт та науковець з російської проблематики, його думка високо цінується в експертних колах Вашингтона. Проте ця думка схиляє США відмовитись від «параної часів Холодної війни» у стосунках з Росією, а ескалація відносин із Москвою несе «невиправдані ризики». Роянські неодноразово закликав перш за все думати про інтереси США та мінімізувати ризики, пов’язані із суперництвом з Москвою. І взагалі – мирне співіснування із путінською Росією для США за Роянські – це імператив, і не важливо які коники вибрикує цей режим.
До речі, у 2018 р. українські випускники Інституту Кенана написали відкритого листа, в якому критикували установу та висловили «незгоду з прокремлівським ухилом інституту та необґрунтованим звільненням директорки його Київського офісу, доктора Катерини Смаглій». Ну а в березні 2018 року президентка Центру Вудро Вілсона Джейн Гарман оголосила про закриття Київського офісу Інституту Кенана.
Також «Axios» нагадує, що Роянські фігурує в справі Пола Манафорта щодо зловживань у лобіюванні інтересів Віктора Януковича в Сполучених Штатах.
Так що ж, виходить «зрада»? Навряд. По-перше, варто згадати, що це ще не офіційне призначення. І не факт, що таке буде мати місце. По-друге, і що є на порядок важливішим: США не є такою державою, де одна людина, нехай і дуже впливова і на відповідній посаді, може вирішувати долю зовнішньої політики Вашингтону. Пам’ятаєте головне правило американської бюрократії? Вона дійсно працює, і навіть першій особі в державі не під силу її перемогти. Запитайте у Дональда Трампа. Скільки б він не намагався строчити виконавчі укази, гнівно твітити чи виступати на мітингах – залишилась перепона, яку йому не вдалось подолати. Це – сила державних інституцій в Сполучених Штатах. І це те, до чого необхідно прагнути Україні. Щоб не було важливо прізвище умовного глави держави чи міністерства, а щоб державний апарат працював надійно, захищав національні інтереси України навіть у випадку, коли той умовний очільник сам не розуміє потреби цього.