• неділя 14-го липня 2024
  • Меню

Війна 2008 року - російська пропаганда проти Грузії

05:46, 2-го травня 2020 · Джерело: institutedd.org

Війна 2008 року - російська пропаганда проти Грузії
В серпні 2008 року відбулася безпрецедентна подія – вперше з 1979 року російські військові перетнули національні кордони та напали на суверенну державу. Цей напад був наслідком, в основному, негативного розвитку відносин Росії з Грузією й, що ще більш важливо, відносин Росії з Заходом.

Адже те, що, здавалося б, почалося на грузинській території Південної Осетії, швидко стало найзначнішою кризою європейської безпеки за останні десять років, на той момент. Ця війна була майже несподіванкою для всього світу. З сьогоднішнього огляду, кроки, зроблені керівництвом Російської Федерацією після визнання Заходом незалежності Косово в лютому 2008 року, а також Бухарестський саміт НАТО у квітні, висвітлили Кавказ на зовсім іншому рівні.

Через кілька місяців після цих подій, безумовно, весь світ і в тому числі й аналітики, зосередилися більше на наслідках війни, ніж на самій війні та її попередніх подіях. Але будь-який аналіз наслідків війни обов’язково формується тим наративом, який ми отримуємо при самих подіях, і особливо на їх глибшому історичному контексті. Для того щоб зрозуміти війну, необхідно зрозуміти розвиток чи, так би мовити, еволюцію російсько-грузинських відносин, і що не менш важливо, відносин Грузії та Росії із Заходом, особливо за останні два десятиліття від моменту війни 2008 року.

Грузино-Абхазька війна 1992-93 років, під час якої етнічні абхази фактично вирвали частину північно-західної Грузії з-під контролю Тбілісі, є значною мірою забутою подією в західному світі, попри гучне розпалення замороженого конфлікту у серпні 2008 року. Беручи до уваги кавказький наратив, а саме окреме сприйняття кожної з груп за етнічною ознакою, дають можливість навести аргументи, як в підтримку єдності Грузії та Абхазії, так і Абхазької автономії. Етнічна напруга між абхазами та грузинами безумовно була присутньою, хоча це було недостатньою причиною конфлікту. Дії, що розгорнулись в 1992 році, могли бути спричинені хаотичною участю Росії напередодні конфлікту, щоб перетворити напруженість в насильство. Припиненні військові дії з боку Росії означали, що причинно-наслідкові питання конфліктів залишалися замороженими тільки для того, щоб бути жорстоко розмороженими, по факту – п'ятнадцять років по тому.

Конфлікт 1992-93 років між Грузією і регіоном Абхазії виділяється, як один з найкривавіших і найбільш невирішених, з тих багатьох конфліктів, викликаних розпадом Радянського Союзу. В результаті це викликало десятки тисяч жертв і призвело до переміщення близько 250 000 осіб. Ця суперечка зберігалася без серйозних інцидентів у вигляді "замороженого конфлікту" аж до 2008 року, коли великомасштабна російська військова інтервенція на території Грузії знову розпалила бойові дії та призвела до одностороннього визнання Москвою Абхазії незалежною державою.

Попри великий тиск, всіма можливим шляхами, Російської Федерації на міжнародне товариство і спробу висвітлення подій серпня 2008 року у свою користь, все було зрозуміло – навіть не вдаючись в подробиці радянського, грузинського і міжнародного права, можна було з впевненістю заявити, що Грузія не нападала на Південну Осетію, бо, окрім того факту, що Грузія не була перша хто відкрив вогонь, це було б неможливим за технічних причин, оскільки такої держави як Південна Осетія 8 серпня 2008 року не існувало. Це були території всередині території Грузії, з невизначеним статусом. (До речі, зауважимо, що Росія визнала незалежність цих держав тільки 26 серпня 2008 року.)

Грузія зазнала поразки з трьох взаємопов'язаних причин: по-перше, її де-факто розділення стало тепер і де-юре, оскільки Росія визнала Південну Осетію й Абхазію нібито незалежними державами та оголошує, що готова захищати їх; по-друге, перспективи Грузії в кінцевому підсумку приєднатися до Європейського Союзу і НАТО були відкладень на невизначений час, оскільки за оцінкою Західного світу, після цих подій Грузія ще довго не зможе відповідати критеріям членства в Європейському Союзі чи визнаватися стабільною, цілісною державою, що може сприяти безпеці Атлантичного альянсу; і останнє, її тодішнє керівництво, завдало шкоди її репутації на Заході, коли вона дозволила собі бути обманутою російським керівництвом.

Після тривалого часу, коли вже всім країнам можна було розібратися що до чого, стало очевидним, що на той момент Російська пропаганда ефективно спрацювала тільки в самі Росії, доказ цьому є скільки держав досі не визнали Південну Осетію та Абхазію (безкоштовно, мабуть – жодне, крім Росії), і це через роки після конфлікту. Хоча, тепер виглядає, що війна з боку Росії не закінчується, ані замороженим конфліктом, ані заграбованими територіями, ані останнім пострілом, бо Російська Федерація продовжує дискредитувати Грузію і далі (але Грузія це цим разом).

У 2018 році піднялось запитання – Хто почав війну? До повернення актуальності цьому питанню, до російської пропаганди додалась й сучасна влада Грузії. На відповідь цьому запитанню виникало інше риторичне – інтелектуальна незрілість чи зрада країни? Шукати джерело подібної ідеології не довелось, оскільки подібні заяви один в один збігатися із риторикою Москви, яка не втрачала можливість забруднити оточення притаманною їй дезінформацією.

Грузино-абхазьку війну 1992-93 років, що спричинила сьогоднішні наслідки, найкраще можна зрозуміти як результат паралельних рухів за національне визволення, які суперечили один одному, а саме – грузини стверджували свою незалежність від російського контролю, той сам час як абхази прагнули до більш тісних зв'язків з росіянами, щоб затвердити свою незалежність від грузинського контролю. Бурхливий розпад Радянського Союзу, що характеризується значним перехідним періодом і політичним зрушенням в Москві, призвів до того, що історичною напруженістю скористалась Росія і, для досягнення своїх цілей, тобто збільшення своєї території чи бажання поступового відновлення терен імперії, розгорнула війну. При цьому, складно не зауважити вже сформований наратив цієї країни, яка намагається виступити визволителем в будь-який ситуації, буде це захист від грузинів, що ніби розпочали війну, від українців, що наче гноблять росіян, чи захист від Західного світу, від якого погрожує втрата віри, національних цінностей, ідентичності й натомість отримані – гомосексуалізм, інцест, розпещений спосіб життя. І від цього ми самі не врятуємось, лише потужна держава в змозі нас захистити, що зветься – Росія.

Не досягнувши мети вповні у 2008 році, адже ніхто не повірив в казки, Російська Федерація продовжує інформаційну війну, знищує вигляд держави, створюючи зображення ворога, а також дискредитуює її, втручаючись зовні чи з середини, і Грузія, на жаль, тому є фактично прикладом для підручника.

З огляду, як найменше, на нову історію, затьмарення погляду, через спільну віру (яка історично є зброєю в руках Росії), через стереотипне мислення, щодо темпераменту та властивості того чи іншого народу, чи через поразку держави, і навіть припущення праведності світового ворога, свідчить про одне – про інтелектуальну незрілість чи про зраду себе?

Автор: Теона Кахіані

Кахіані Теона, заступник президента Світового конгресу українських молодіжних організацій (Грузія).

Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.