Всезнаюча Вікіпедія пише, що «фільм підданий критиці у Росії та Німеччині через занадто вільне трактування …відхід від історичних фактів. Деякі радянські ветерани Сталінграда були … ображені неточностями у фільмі і тим, як була зображена Червона Армія». Дійсно, деякі моменти виглядали занадто «притягнутими за вуха», кидалось в очі перекручування фактів та особливе бачення історії режисером та сценаристом.
В Російській Федерації «режисер та сценарист» всіх подій один, той про кого харківські футбольні фанати склали відому та близьку серцю кожного українця пісню з двох слів та приспіву: «Ла-ла-ла-ла-ла, ла-ла-ла-ла». Виглядає так, що біля брами України отаборився ворог, в світі піднялась легка паніка з приводу переходу війни в гарячу фазу. В Україні та поза її межами активізувались розмови про членство України в НАТО, або, принаймні, скоріше надання ПДЧ нашій державі.
Тут потрібно прояснити декілька моментів. Найголовнішим з яких має бути розуміння, що російсько-українська війна вже триває більше 7 років. І чергова концентрація радянсько-російського металобрухту (який, на жаль, може вбивати) біля українського кордону ніяк не відміняє того, що війна-то йде вже давно. Іншим важливим моментом є те, що ніхто не відміняє застосування інформаційно-психологічних операцій (ІПСО) підступним ворогом (і нещасний хлопчик, який підірвався на міні в ОРДЛО, є тільки елементом ІПСО). Герой пісні харківських фанатів чи то образився на Байдена, який назвав його вбивцею, чи то намагається шантажувати США та ЄС, щоб ті дали врешті-решт добудувати «північний потік – 2». Україні від того не легше і потрібно розуміти, що ми маємо та чого нам чекати від союзників. Адже той московський «сценарист» всім своїм видом намагається показати, що він слабопрогнозований, не рахується ні з чим, і взагалі: «Мы как мученики попадем в рай, а они просто сдохнут» (Путін щодо можливості застосування ядерної зброї, 2018 рік, псевдодискусійне шапіто «Валдай»).
Україна має розуміти, що «сценарист» Путін може скільки завгодно «притягати за вуха» надумані російськими зливними бачками «факти» про події в ОРДЛО. Нам від цього не легше. Помститись Байдену за його фразу про вбивцю Путін напряму не може. Адже може бути боляче у відповідь. А от відігратись на найближчому і такому зручному сусіді – це будь ласка! Тому протистояння з Московією є і, на жаль, буде тривати ще довго.
Інша справа, що безпосереднім обов’язком і Президента України, і всіх без виключення проукраїнських сил в парламенті зараз є заручитись підтримкою НАТО, Сполучених Штатів зокрема. Литва вже пропонує обговорювати членство України в альянсі (дякуємо за підтримку!), очевидно, що інші держави Балтії нас підтримають, так само як і Польща. Надважливо, що нас підтримує Вашингтон. Виглядає так, що США готові нас підтримувати більше: зброєю та новими санкціями для агресора. Наступного тижня Державний секретар Ентоні Блінкен та Міністр оборони США Ллойд Остін їдуть до Брюсселю. Очевидно, щоб трансформувати фірмову «занепокоєність» європейських партнерів у щось більш рішуче та конкретне.
Курс на членство у Північноатлантичному альянсі закладено в Конституції України. І не потрібно нічого видумувати з референдумами. Країни Балтії їх не проводили, якось обійшлись. Будемо мати надію, що суспільна думка продовжить дрифтувати в бік «за» стосовно членства України в НАТО. Тоді і ніякі референдуми не потрібні.
Як не банально вчергове говорити: багато чого залежить від нас. Видається, що Байдену до снаги переконати вічно занепокоєні Німеччину та Францію, що Україні таки місце в НАТО. Ситуація така, що для України сьогодні дійсно ворог коло брами. Але й вікно можливостей теж велике, потрібно вміти і хотіти цим скористатись.