Згодом ефект кримського консенсусу почав слабнути, що виражалось у коливаннях рейтингу владної партії, довірі до президента РФ, уряду та Держдуми, а також у інших показниках. Сьогодні можна спостерігати нову хвилю консолідації великої частини населення навколо путінського режиму. Цей феномен можемо назвати z-консенсусом, адже він безпосередньо пов'язаний із вторгненням Росії в Україну.
Російські соціологи фіксують це у відповідних змінах громадської думки.
Так за даними Левада-центру наприкінці березня зросла підтримка "операції" в Україні. Більшість респондентів підтримували дії російської армії в нашій країні. Розподіл відповідей є наступним: 53% "певно підтримують", 28% "швидше підтримують". Не підтримують – 14%, ще 6% не змогли відповісти. Найвища підтримка серед тих, хто схвалює дії президента РФ, та загалом серед представників старшого покоління. Серед тих, хто не підтримує діяльність Путіна сукупна підтримка дій російських збройних сил становила третину (32%). Тих, хто не підтримує було 57%.
Разом із зростанням підтримки росіянами "операції" зросла і довіра до ключових російських державних інститутів та персон.
У березні діяльність президента схвалювали 83%, прем'єра – 71%, уряду – 70% і Держдуми – 59%. Різко збільшилася частка тих, хто вважають, що справи в РФ йдуть у правильному напрямку. Рейтинг "Єдиної Росії" досяг 54% (від тих, хто визначився з вибором). Рівень довіри до Путіна також зріс, досягнувши 44%. Зросла довіра і до Шойгу – до 16%, до Жириновського, Мішустіна та Лаврова – до 15%.
Подібне зростання підтримки путінської агресії в Україні та путінізму загалом, фіксується й іншими дослідницькими центрами, зокрема Всеросійським центром вивчення громадської думки (рос. ВЦИОМ).
Загалом, у цьому феномені немає нічого дивного. Зовнішня агресія є традиційним способом авторитарних режимів підтримувати свою легітимність. Також варто зважати на те, що російське суспільство розглядає актуальні події через призму жорстких інтерпретативних рамок, які були сформовані впродовж путінського періоду.
Але не зважаючи на те, що сьогодні ми спостерігаємо подібний до кримського консенсусу феномен, внутрішня ситуація в Росії має суттєві відмінності від "кримського періоду". В першу чергу це стосується економічної ситуації та її сприйняття населенням. Зокрема, санкції введені проти РФ за Крим та Донбас часто мали зворотний ефект: російське населення готове було їх терпіти, розглядаючи як акт недружньої та несправедливої політики Заходу щодо РФ. Крім цього, соціологічні заміри демонстрували, що санкції мало впливали на переживання населенням своєї економічної ситуації.
Сьогодні ж ситуація дещо інша. Березень 2022 відзначився суттєвим зростанням занепокоєння санкціями Заходу щодо РФ. Західні санкції наприкінці березня турбували майже половину росіян, а дві третини опитаних відзначили, що санкції уже впливають на широкі верстви населення. Ще близько третини зазначили, що санкції створили проблеми для них особисто та їхніх сімей. Прогнозовано найбільше занепокоєння санкціями спостерігається серед росіян, які не схвалюють діяльність Путіна (61%): 34% респондентів санкції дуже непокоять, 27% - досить непокоять. У тих, хто схвалює діяльність президента РФ стурбованість санкціями спостерігається на рівні 44%.
До погіршення економічного становища населення варто також додати й інформаційні ризики. Російській владі буде складніше контролювати інформацію. Кількість втрат, повернення тисяч російських військових, які мають травматичний досвід війни, а також масові свідчення про звірства російської армії будуть додатковими інформаційними ризиками.
Сьогодні важко прогнозувати чи буде z-консенсус таким же тривалим, як кримський. Скоріш за все, погіршення економічної ситуації буде стимулюючим фактором незадоволення серед росіян. А з огляду на те, що в авторитарних режимах повнота влади співвідноситься із повнотою відповідальності ключової особи, можна обережно сподіватися, що путінська авантюра стане фактором внутрішньої дестабілізації. Але для цього повинні скластися відповідні умови, адже путінізм уже демонстрував свою здатність до виживання.
У цьому контексті важливим є ресурс незгодних із політикою кремля. Звичайно, українців антивоєнна активність росіян не задовольняє. Але в умовах поліцейської держави навіть радикально налаштовані все ж змушені шукати відносно безпечних способів вияву свого протесту. Для сучасної Росії найбільш безпечною протестною поведінкою є еміграція. Тут показовою є міграційна активність російської IT-спільноти: за даними Російської асоціації електронних комунікацій у березні цю країну залишили 70 тисяч спеціалістів, а у квітні очікується, що Росію залишать ще до 100 тисяч айтішників. За матеріалами “Новой газеты” видно, що протест проти кремлівської політики не є єдиним мотивом еміграції, але все ж він є одним з основних і часто пов’язаний із переслідуваннями або загрозою переслідувань в Росії.
Хоча кадри із звільнених міст і сіл Київщини закривають тему “примирення” і тим більше “прощення”, все ж усі, хто сьогодні в Росії не підтримує путінську агресію, де б вони не перебували, повинні розглядатися Україною як важливий ресурс боротьби проти путінізму. Зрештою, z-консенсус і кримський консенсус, як і будь яка форма негативної консолідації росіян (об'єднання проти когось) є стримуючим фактором для “механіки суспільного розпаду”, яку ще на початку 2000-х означив відомий російський соціолог Лев Гудков. Тому, для України сьогодні надважливо шукати способи порушення пропутінської консолідації і ті, які не входять у рамки z-консенсусу повинні стати зброєю у боротьбі проти бузувірського режиму в РФ.