В цьому сенсі космос трохи нагадує взаємодію держав в Арктиці: незважаючи на суперечки та різні погляди на світоустрій, уряди країн світу часто-густо виносять співпрацю посеред вічної криги «за рамки» (наприклад, таку політику сповідує Канада, прекрасно контактуючи з Росією в справах Арктики, незважаючи на, м’яко кажучи, розбіжності щодо анексії Криму та агресії на Сході України).
Перебувати в клубі космічних держав надзвичайно престижно, проте дуже недешево. І Москва, і Вашингтон це прекрасно знають. Так само, обидві держави знають, що балачки-балачками, а справи – справами. Ми маємо на увазі те, що одне – обіцяти своїм виборцям до 2015 р. створити базу на Місяці, інше – реалізувати плани. У 2006 р. кремлівські ЗМІ наввипередки верещали, що «догонят и перегонят Америку» в плані колонізації супутника Землі. Результат – відомий. За пафосні обіцянки щодо космосу в Росії відповідає Дмитро Рогозін. Це - голова «Роскосмосу», відомий своїми пафосними і водночас необґрунтованими дописами в соцмережах про зверхність російського ВПК над американським, за що Рогозіна часто висміюють в соцмережах. Його небезпідставно підозрюють в «розпилі» бюджетних коштів російських космічних програм. Проте, якщо запитати Дмитра Рогозіна: «А де, власне, та база?», то навряд він зможе відповісти щось конкретне. Проте Рогозін зможе надувати щоки і казати, що саме Росія доставляла американських астронавтів на Міжнародну космічну станцію в 2010-их. І ця співпраця (в рамках діяльності, пов’язаною з функціонуванням МКС), була однією з тих, де Вашингтон та Москва продовжували бути скоріше ситуативними партнерами. Проте це було тимчасово.
Ще в травні 2020 р. в російській версії «Forbes» вийшла розгромна стаття М. Кокорича про остаточну перемогу США над Росією в битві за космос. І подібних за змістом дописів доводиться читати все більше і частіше. Їхня суть зводиться до одного: Сполучені Штати виграли завдяки залученню приватного капіталу до освоєння космосу. Іншими словами: в США є Ілон Маск, а в Росії – Дмитро Рогозін.
Саме такі люди, як Ілон Маск (і не тільки він), їх успіх є можливими в Сполучених Штатах, де бізнес почуває себе надзвичайно вільно. Уродженець ПАР, Маск зміг реалізувати свої амбітні та авантюрні ідеї тільки і саме в Америці. Про його долю, фінансові ризики та шалений злет після успіхів «Tesla» чи «Space X» знають майже всі. Менш відомо про тернистий шлях винахідника до успіху, падіння, підняття з колін та подальший рух до мрії. Ще більшого ми чекаємо від Маска із розгортанням супутникового інтернету «Starlink» та польоту людини й початку колонізації Марсу.
А от в Росії теж був свій «Ілон Маск». Його звали Валерій Пшенічний. Його звинуватили в крадіжці бюджетних коштів та він загинув за дивних обставин у 2018 р. в СІЗО. «Новая газета» тоді писала не про офіційну версію самогубства, а про зґвалтування та вбивство талановитого вченого й підприємця в слідчому ізоляторі Санкт-Петербурга. Одразу згадується доля С. Корольова, українського вченого, основоположника радянської космонавтики, чиїм іменем тепер в Росії називають вулиці (та взагалі намагаються його «присвоїти», як московити вже неодноразово робили з українською історією та видатними постатями). Проте в Росії Пшенічного вже давно поховано і забуто, зате є Рогозін.
Саме тому не слід слухати брехливу кремлівську пропаганду, яка вчергове рано чи пізно почне белькотіти про плани «Роскосмоса» щодо освоєння космосу. Вашингтону вже не потрібне російське «таксі» до МКС, станція доживає свій вік, після 2025 р. вона почне стрімко виходити з ладу. Пілотовані приватні апарати, зроблені в США, експлуатація яких коштує в рази дешевше, а на розробку не було витрачено кошти платники податків – ось майбутнє космосу, яке настає вже сьогодні. Це – майбутнє по-американськи. Там немає місця рогозіним і вічному «пилянню» бюджета.
Нам не слід забувати, що Корольов – українець. Це знає навіть Ілон Маск, саме українцем називаючи Корольова у своїх твітах. Нам також не слід забувати, що Україна – космічна держава, збереження цього статусу – стратегічна задача влади та суспільства.