Тимчасова окупація Російською Федерацією півострова Крим ще більш загострила актуальність процесів та важливість регіону для Вашингтону. І якщо до 2014 р. можна було констатувати, що енергоносії Каспію та їх транспортування — ось справжня зацікавленість Сполучених Штатів в Чорноморському регіоні, то після акту неприхованої агресії з боку Росії, облаштування Криму на військову базу, розміщення там потужного військового контингенту та сучасних видів стратегічного озброєння (в тому числі — ядерної зброї), зрозуміло, що інтерес США до регіону викликано перш за все безпековим моментом.
Цілком можливо, що Грузія отримає План дій щодо членства в НАТО вже у 2021 р. Таким чином, Російська Федерація буде ще більш затиснута в лещатах альянсу, а її брязкання зброєю в Криму буде викликати ще більше роздратування та фірмове “занепокоєння” Заходу. Послідовна підтримка Вашингтоном українських євроатлантичних устремлінь грає на руку нашій державі. Очевидно, що стримування Росії буде ще довго залишатись однією з першочергових задач для Сполучених Штатів в регіоні, тому Києву варто використати цей сприятливий для нас момент.
Окремо варто зупинитись на позиції європейських держав (в першу чергу — членів НАТО). До 2008 р. (агресії Росії щодо Грузії) та тим більше до 2014 р. (початку російсько-української війни) європейські члени альянсу були поблажливо-стримано налаштовані щодо дещо агресивних (на їх думку) кроків Пентагону в регіоні. “Не роздратувати Росію”, для якої Чорне море було і залишається стратегічно важливою зоною інтересів було лейтмотивом Європи, а Сполучені Штати цілком задовольнялись забезпеченням власних інтересів шляхом демократизації держав регіону. Тепер навіть європейцям зрозуміло, що з Росією потрібно щось робити, а Чорноморський регіон — не приватний задній двір однієї держави для реалізації власних амбіцій. Шкода, що розумінню цього посприяли не здоровий глузд та стратегічне планування, а потурання агресору (ще з 2008 р.) та розміщення останнім сучасних видів озброєння, яке цілком може “накрити” більшу частину Європи.
Прогнозовано, що Сполучені Штати з приходом до Овального кабінету Джо Байдена тільки посилять увагу до Чорноморського регіону. Вже неодноразово було наголошено, що нова адміністрація Президента США змінить пріоритети у національній безпеці та обороні держави. Нещодавно сам новообраний Президент заявив: “Ми говорили про різні стратегічні виклики з боку Росії і Китаю, з якими ми зіткнемося, а також про реформи, які ми повинні проводити, щоб ми опинилися в найбільш сильній з можливих позицій для протистояння цим викликам”.
Що робити Україні в даній ситуації? Очевидно, що мова йде про безпосередньо нашу територію (Крим) та зону наших виключних економічних інтересів. Очевидно, що мова йде про національну безпеку нашої держави. Тому абсолютно неприпустимо стояти осторонь та очікувати рішень від США чи будь-якої іншої держави. Україні потрібно самій розробляти та пропонувати рішення, виходячи з наших національних інтересів. Україна не мусить апелювати до іміджу країни-жертви, а апелювати до чітких рішень, які ґрунтуються на міжнародному праві. Україна має використати переосмислення Вашингтоном важливості Чорноморського регіону та ролі США в ньому на свою користь: сприяти здійсненню Вашингтоном такої політики в регіоні, щоб утримання воєнізованого “острову Крим” стало непосильною ношею в економічному плані для Росії, а в перспективі — відбулось повернення Криму Україні; підтримувати рух Грузії в НАТО, адже надання цій державі ПДЧ стане потужним сигналом: до альянсу беруть навіть і з територіальними проблемами; нарощувати кількість та якість військових навчань за участі США та інших держав-членів НАТО в Чорному морі; бути відкритими та домагатись чим більшої кількості “дружніх візитів” американських бойових кораблів в акваторію Чорного моря.
Список рекомендацій для України можна продовжувати, проте важливо, щоб в нашій державі була політична воля використати вікно можливостей в Чорноморському регіоні, яке, безперечно, відкриється з приходом до влади у Вашингтоні адміністрації Джо Байдена.