Їх очікують з острахом, адже вони можуть бути не менш руйнівними (або навіть більш руйнівними), ніж перший удар. Зустріч Джо Байдена та Володимира Путіна вже давно пройшла, але якщо минулий допис фактично писався під час прес-конференцій обох учасників, то зараз є час рефлексувати після певного переосмислення сказаного двома президентами. А скільки ще буде часу рефлексувати після зробленого… 3-6 місяців, казав Байден, так?
Але чи коректно порівнювати наслідки зустрічі Байден-Путін із землетрусом? Стався якийсь прорив? Відбувся перерозподіл балансу сил чи загроз? Були принесені в жертву чи розміняні якісь фігури на «великій шахівниці»? Навряд. А що змінилось для України? Багато запитань, проте навіть через велику кількість дописів експертів та тих, хто себе до таких зараховує, неважко відчути присмак дежавю: десь ми таке вже бачили.
Можливо, в пам’яті спливають зустрічі Рейгана з Горбачовим? Ні, навряд. При всій повазі до ДжоБайдена (та неповазі та відразі до Хутіна), але тодізустрічались лідери біполярного світу. Нехай той біполярний світ і тріщав по швах (з боку радянського блоку) і остаточно розпався у 1991 р. зі зникненням Радянського Союзу з політичної карти, але це було протистояння систем та ідеологій. Це була справді «війна світів» Велса.
Але зараз це не так. Важливо розуміти, що в путінської Росії немає прийдешнього, яке вона може запропонувати своїм громадянам. СРСР малював картини комуністичного майбутнього, існувала школа наукового комунізму, іншими словами – пропаганда Москви того часу мала концептуальне підґрунтя. Більше того, тенета homo soveticus («людини радянської») до сих пір міцно тримають багато росіян, та і чого гріха таїти – і українців також. Згадайте розмови на зупинці чи ринку про радянський пломбір, електрику по пару копійок за кіловат та «от тоді порядок був».
А що зараз може запропонувати Москва? Рускій мір? Побєдобєсіє? Опуси Суркова про «глубінний народ»? Погодьтесь, це умовне протистояння з путінським майбутнім вчисту виграє радянське минуле. Того його і таскають із собою, як мумію Леніна, російські ідеологи.
Цей відступ був потрібен не для чергових випадів в бік Росії. Мені особисто зустріч Байдената Путіна чомусь більше нагадала здибанку (інакше не назвеш) Дональда Трампа та Кім Чен Ина. Море галасу з усіх боків: преса, науковці, експерти, індивіди, які прикидаються експертами – всім було що сказати та сформулювати свої бачення. Навіть сам Трамп смакував в Твіттері неодноразово свої звершення (а саме так він бачив і до сих пір бачить рандеву з лідером нещасних корейців з Півночі). Але який результат? Повторюсь: стався якийсь прорив? Відбувся перерозподіл балансу сил чи загроз? Були принесені в жертву чи розміняні якісь фігури на «великій шахівниці»? Ні, ні та ще раз ні.
Так само і у випадку із зустріччю Байдена та Путіна. Вже якось і самітом називати то не виходить. Зустрілись лідери двох держав. Обидвомця зустріч була потрібна. Одному, Байдену, як він сам потім про це і сказав, зустріч була потрібна, щоб особисто донести Путіну свою позицію. Можливо, Байден таким чином поставив собі «галочку» і сказав: «Я намагався, я спробував. Якщо вже так не доходить…». Іншому, Путіну, зустріч була потрібна для іншого, але він цього не скаже і не визнає. Йому потрібно було показати тому «глубінному народу», що з ним рахуються, він не в ізоляції (не Лукашенко ж якийсь, їй Богу), він «при справах».
А далі? А це все. Поки. Байден казав про максимум піврічний строк, який потрібен, щоб оцінити наслідки його домовленостей з Путіним. А яких? А ми не знаємо, можемо тільки здогадуватись. І чекати.
Україну Байден не здав. Але і Путін від нас не відчепиться. Он, статтю навіть чергову написав про «збройний переворот, організований США у 2014 р.». Нам своє робити. Тоді жоден землетрус та його наслідки не стануть для нас несподіванкою.