• вівторок 28-го червня 2022
  • Меню

О дивний новий світ. Версія від 24.02.2022

06:08, 15-го травня 2022 · Джерело: institutedd.org

О дивний новий світ. Версія від 24.02.2022
Війна змушує глибше вдивлятись у речі і явища. Зміна архетипів і ментальності – це тривалий процес. І, як наслідок, зміни правової і політичної культури відбуваються ще повільніше. За назагал правильними гаслами і поставами у час війни – варто не проґавити глибших контекстів освоєння і набуття широкими суспільними масами і політичним проводом нових наративів.

В Україні цей процес відбувається у пришвидшеному темпі, хоч і не без рудиментів, але чим далі на захід від кордонів Держави – тим більшому сповільненню підлягає процес переосмислення. Не відходячи за далеко хочу розглянути польську внутрішньополітичну ситуацію.

Вибух повномасштабної агресії московітів проти України спричинився до тимчасового призупинення активних дискусій щодо поділу суспільства на умовних «лівих» і «правих». Існував і існує консенсус щодо беззаперечної підтримки України, як національного інтересу виживання Польщі. Єдиною політичною силою, котра намагається маніпулювати українським питанням і надалі є блок політсил «Конфедерація». За два тижні від початку інвазії почались перші обережні спроби антиукраїнської риторики. Посол сейму Гжегож Браун виступив, а надалі не одноразово, з скаргою на присутність українського прапору на будинку Сейму. Посилаючись на формальне нібито порушення Регламенту. В подальшому медійний дискурс цієї політсили зосередився на трьох головних тезах: 1. Неналежне привілеювання громадян України – біженців, а як наслідок занедбання урядом соціальної політики щодо поляків; 2. Шкідливість ініціативності польської сторони в допомозі України. Використовуючи стереотип загрози для Польщі не тільки з боку московії, але і з боку Німеччини. Обґрунтовуючи цим необхідність меншого, в порівнянні з Німеччиною, заангажування уряду у співпрацю з Києвом, з метою не ставити «під удар» власну країну; 3. Позиція анти ЄС і НАТО, представляючи польську участь у спільних політиках цих організацій як некорисні для фінансової та безпекової політики Польщі. На тлі загального співчуття яке викликав потік українських біженців у перший місяць бойових дій  - ці три тези загалом не припали до серця полякам. Але за подальшої соціальної втоми, інфляції пов’язаної з негативною світовою економічною кон’юнктурою, котру Національний банк Польщі передбачає на жовтень, а також анти брюссельська пропаганда правлячої партії ПіС пов’язана із попереднім конфліктом її з органами ЄС на тлі порушень у сфері судової влади – ці тези можуть ставати більш популярними.

Водночас, ведучи мову про наративи умовних консерваторів (Право і Справедливість, влада)  і лібералів (Громадянська Коаліція, опозиція) і позиції наближених до них ЗМІ, то їх обопільна підтримка України має відмінне коріння і відтінки. Єднає їх доктрина гедройця, що наголошує а необхідності існування України поміж Польщею та московією. Разом з тим висхідним світоглядним пунктом консерваторів є геополітичний проект Тримор’я або Міжмор’я, як моделі економічної або політично-безпекової інтеграції країн Східної Європи і Балтії, з роллю ключової логістичної і економічної потуги у вигляді Польщі.

Натомість підтримка лібералів української боротьби проти агресора ґрунтується на більшій зосередженості цього політичного спектру на контекст європейської інтеграції, підтримки її для України. А також на зосередженості у внутрішній і зовнішній політиці на питаннях загального гуманізму та прав людини.

Яким чином ці позиції можна накласти на наратив українського опору агресії, постколоніальних змін та питання остаточної перемоги над ворогом?

Дозволю висловити суб’єктивне враження. Консервативний підхід виявися більш корисним для української боротьби. По-перше, консерватори відмовились від власної ідеї фікс про утворення своєрідного «консервативного інтернаціоналу». Ще 3 грудня 2021 року ПіС організовував у Варшаві з’їзд таких політсил з країн членів ЄС. Але після 24 лютого влада Польщі офіційно виступила з різкою критикою позиції Віктора Орбана щодо підтримки з його боку енергетично політики москви.  А у квітні віце-маршалек (віце-спікер) Сейму Ришард Терлецький піддав нищівній критиці промосковську позицію Марін Ле Пен. Таким чином ПіС відкинув баласт з партнерських політсил у ЄС, котрі б могли підважувати його позицію щодо не можливості проміжних дипломатичних розв’язків війни московії проти України підтримуючи українську позицію про війну до Перемоги.

По-друге. Розуміння постколоніального порядку денного в московітській агресії щодо України та, як наслідок, чітке розставлення акцентів призвідців війни – народу агресора, а не особисто путіна. Потреби перегляду ролі і значення культури і літератури московії для Західного простору, з використанням їх критичного аналізу для розуміння природи рашизму. На жаль медіа ліберального спектру у Польщі від початку повномасштабного вторгнення не полишають спроб пошуку «добрих росіян», котрі проти війни, не ставлячись критично до виголошуваних ними гасел «братання» та брак пасіонарної позиції щодо диктатора, архетипи, котрі й стоять за початком війни. Паралельно з цим у квітні, з поновленням інтенсивності суперечок влади і опозиції в Польщі, в ліберальних медіа висвітлювалась тема поновлення міграційних потоків на білорусько-польському кордоні, апелюючи до не гуманності не прийняття мігрантів, що нелегально намагаються потрапити на територію Польщі. Але не беручи під увагу інструменталізацію цього штучного процесу з боку москви, як частини ширшої гібридної війни з Заходом. Такий брак переосмислення не корисний для України в контексті підтримки на майбутньому завершальному етапі війни і вирішенні питання щодо продовження санкцій і загострення гуманітарної ситуації в московії.

Додатково не можна оминути увагою слова сказані президентом Польщі Анджеєм Дудою на святкуванні Дня Конституції 3 травня: «Вірю, що між Польщею та Україною, у майбутньому не буде кордонів». Вони і загальний контекст промови повністю змінили історичний дискурс консерваторів, що зосереджувався на дражливих питаннях польсько-української історії. Що було досить ризиковано для правлячої політсили, котра попередньо акцентувала на них в посилі до власних виборців.

Таким чином зміни в дискурсі і обґрунтуванні симпатії щодо України з боку великих гравців польської політики повинні враховуватись в стратегічній політиці співпраці з боку України. Попереднього використання образу виключно жертви агресії з часом може забракнути, бо слабкість викликає співчуття, але солідарність – лише рівний. Безборонних люблять, але левами захоплюються. Тому варто не проґавити момент, коли Україна може підсилити наративи пов’язані з власним героїзмом та на повний голос, без зайвої куртуазії, розставити власні постколоніальні акценти для польського суспільства. Іншими словами світ став новим після 24 лютого, але це вимагає системної роботи з інерцією попередніх базових стереотипів.

Автор
Віталій МАЗУРЕНКО
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.