• середа 28-го вересня 2022
  • Меню

Повоєнне енергетичне відновлення України: відбудова чи якісно новий розвиток?

08:01, 17-го липня 2022 · Джерело: institutedd.org

Повоєнне енергетичне відновлення України: відбудова чи якісно новий розвиток?
Повномасштабне вторгнення РФ в Україну спричинило непоправну шкоду багатьом сферам державного та суспільного життя в нашій країні. Особливо сильно постраждала енергетична інфраструктура внаслідок окупації південних та східних регіонів України, а також ракетних та артилерійських обстрілів російськими військами.

За словами міністра енергетики України Германа Галущенка, дії Росії спричинили те, що майже 650 тисяч споживачів не мають доступу до електроенергії, а понад 180 тисяч домогосподарств знаходяться без газопостачання. Окрім цього, близько 5% встановлених генеруючих потужностей було зруйновано. Ще 35% генеруючих потужностей зараз знаходиться на окупованих Росією територіях. Російська агресія пошкодила понад 50% теплових потужностей, 30% сонячної та понад 90% вітрової генерації. Видобуток газу впав приблизно на 12-15%.

Завдяки підтримці міжнародної спільноти деяку частину енергетичної інфраструктури вдаєтся відновлювати. Однак, це лише маленька частка відносно масштабних руйнувань, спричинених агресією Кремля. Повноцінне відновлення нормально функціонуючої енергетичної системи в Україні забере багато років і потребуватиме значної підтримки з боку західних країн.

Перші кроки у напрямку відбудови вже були зроблені. 6 квітня Європейським енергетичним співтовариством був створений Фонд для відновлення в Україні зруйнованої війною енергетичної інфраструктури. Донорами Фонду є держави-члени ЄС, а також міжнародні компанії і корпорації. Першою європейською країною-донором стала Данія. Міністерство енергетики виступатиме певним посередником між Фондом та українськими енергетичними компаніями, які робитимуть запит на певну суму грошей, необхідних для реалізації того чи іншого проекту з відбудови. При чому, гроші з Фонду одразу будуть перераховуватися підряднику проекту, а не будуть проходити через рахунки Міненерго чи української компанії.

Загалом, більшість країн з міжнародної спільноти виражають готовність допомагати Україні у відбудові енергетичної інфраструктури. Втім, нашій державі потрібна не лише відбудова, але й якісна модернізація, яка б відповідала вимогам сучасності. Насамперед, Україні при післявоєнному відновленні слід мислити стратегічно та довгостроково. Нашій державі необхідно робити головний акцент на розвиток ВДЕ у співпраці з іноземними донорами, щоб у майбутньому отримувати від цього значні дивіденди. Особливо у контексті виробництва зеленого водню, який вважається основним паливом майбутнього.

Варто зауважити, що уряд України усвідомлює важливість розвитку потужностей виробництва зеленого водню. На конференції присвяченій післявоєнному відновленню України, що проходила в швейцарському місті Лугано, український уряд презентував план по відбудові нашої держави вартістю в 750 млрд доларів. З 17 національних програм, на які мають бути спрямовані кошти, програма “Енергетична незалежність та Зелений курс” знаходиться на третьому місці по витратах (130 млрд дол). Серед проєктів нацпрограми згадуються і заходи по розбудові можливостей виробництва зеленого водню. Український уряд, згідно з Програмою відновлення, планує залучити фінансову допомогу держав світу для тестування та розвитку транспортної інфраструктури Н2, будівництва 15 ГВт електролізних потужностей, 30+ ГВт ВДЕ для виробництва Н2 та 3,5 ГВт гідроелектростанцій.

Такого роду проєкти точно зацікавлять наших європейських партнерів. Ще до початку війни Україна, як держава з потенційними водневими потужностями, займала важливе місце у Водневій стратегії ЄС. Стратегія передбачає досягнення встановленої потужності електролізерів на рівні 6 ГВт у 2024 р. та 40 ГВт у 2030 р шляхом нарощення інвестицій, розбудови необхідної інфраструктури та реалізації міжнародного співробітництва. Окрім цього, в рамках ініціативи “Зелений водень для Європейського зеленого курсу 2х40 ГВт” Європейського альянсу за чистий водень планувалося побудувати в Україні 9,8 ГВт електролізерів.

Залежність Європи від газу та вторгнення Росії в Україну змусили європейських полісімейкерів шукати шляхи прискорення реалізації своїх планів щодо водню. У документі REPowerEU, спрямованому на швидке зменшення енергозалежності ЄС від Росії, встановлюється ціль виробництва 10 млн тонн зеленого водню всередині ЄС та імпорт такого ж обсягу з інших країн до 2030 року. І Україна має шанс та можливості забезпечити певний відсоток цього виробництва.

За оцінками Європейського альянсу за чистий водень до війни в Україні можна було створити 8 ГВт потужностей електролізу, що мало б дати змогу експортувати 738 тис. тонн зеленого водню до ЄС. Для виробництва такого обсягу зеленого водню Україні потрібно мати майже 18 ГВт потужності сонячних електростанцій (СЕС) та 8 ГВт - вітряних електростанцій (ВЕС). Втім, перед 24 лютого потужності українських СЕС складали 6,2 ГВт, що у три рази менше необхідного рівня. Внаслідок війни за різними оцінками в Україні було пошкоджено близько 1,5 ГВт потужностей СЕС. Потужності ВЕС до повномасштабного вторгнення Росії в Україну складали 1,5 ГВт, з яких лише 27% доступні на даний момент. Іншими словами, станом на сьогодні Україна має 0,4 ГВт потужності ВЕС, що в більш ніж вісім разів менше необхідного рівня.

Таким чином, для того, щоб Україна могла забезпечувати ЄС експортом зеленого водню, їй необхідні масштабні інвестиції не лише, щоб вийти на довоєнний рівень, а й зробити якісний стрибок у сфері розвитку ВДЕ. Окрім цього, потрібно будувати нову енергетичну інфраструктуру, оскільки наявні трубопроводи не підходять для транспортування водню.

Отож, незважаючи на деструктивні наслідки російської агресії, перед Україною з‘являється шанс не лише повернутися до того, що було, а сформувати нову, якісно іншу енергетичну систему. У такі критичні моменти історії помилок допускатися неприпустимо. Особливо це стосується джерел відновлювальної енергії, які вже стали предметом геополітичної боротьби між найпотужнішими гравцями на міжнародній арені. Україна може і повинна у майбутньому поповнити ряди тих держав, які матимуть значні можливості декарбонізації світової енергетики, що забезпечить її привілейоване становище в системі міжнародних відносин наступних десятиліть.

Автор
Сергій ШЕМЛІЙ
фахівець з міжнародних відносин, магістрант Паризького інституту політичних досліджень
Думка авторів та відвідувачів сайту може не співпадати з думкою редакції.