Керівництвом Туреччини поставлена задача до 100-річчя Республіки забезпечити входження в десятку найбільш розвинених країн світу й стати регіональним лідером у технологічній модернізації. Однак, можливо, саме зараз вирішується, чи дійсно так і буде.
Зовнішня політика ТР на протязі довгого періоду часу базувалася на двох принципах концепції «стратегічної глибини» — «нульовий рівень проблем із сусідами» і «створення зони стабільності та безпеки навколо Туреччини». Також Анкарою декларується багатовекторна зовнішня політика, з такими пріоритетами, як збереження ролі ООН, євроатлантична безпека, вірність блоковій політиці та союзу із Заходом при одночасній підтримці і розвитку добрих відносин з Російською Федерацією.
Втім, хвиля революцій в Північній Африці і на Близькому Сході (цьогоріч виповнюється десять років), спонукала керівництво країни до серйозного коригування політики щодо держав регіону й переходу від традиційної ролі посередника до підтримки, нерідко, якоїсь конкретної сторони (іноді антирежимних сил). Більше того, після спроби державного перевороту у самій Туреччині та початку Європейської міграційної кризи, відносини республіки із Заходом, зокрема зі Сполученими Штатами Америки та Європейським Союзом, значно схолонули, що завдало неабиякого удару по Анкарі.
Однак, останнім часом, схоже, подув теплий «вітер змін». Адже в Туреччині очікують, що 2021 рік, який вже охрестили «роком демократичних і економічних реформ», стане кращим, ніж попередній. З точки зору зовнішньої політики цієї країни очікується, що наступні місяці будуть дуже плідними.
Так, наприкінці грудня президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган, виступаючи перед парламентарями від правлячої «Партії справедливості та розвитку», заявив, що у 2020 році «штучні порядки денні» перевіряли зв’язки Туреччини з ЄС і США, але він висловив надію, що ситуація покращиться. В своєму виступі турецький лідер заявив, що Туреччина сподівається «перегорнути нову сторінку» у своїх відносинах зі США та ЄС, підкресливши, що Анкара зазнала подвійних стандартів як з боку союзника по НАТО Вашингтону, так і з боку Альянсу як такого.
Посил Ердогана зрозумілий. Адже мались на увазі, по-перше, накладення Сполученими Штатами санкцій на Туреччину через придбання нею другої партії російської протиракетної оборони С-400 і, по-друге, підготовка Євросоюзом каральних заходів у зв’язку із суперечкою Туреччини з Грецією та Кіпром щодо права на шельф у Середземному морі.
Взагалі, 2020 рік виявився особливо складним для відносин між Туреччиною і ЄС, а надто із Францією, коли президент Таїп Ердоган публічно висловив надію, що протести у французьких містах сприятимуть поваленню президента Еммануеля Макрона. Греція та Кіпр, рішуче підтримувані Францією, хочуть покарати Туреччину за геологорозвідувальні роботи турецькими судами у спірних середземноморських водах для пошуку нафти й газу.
Обидва випадки явно не на користь Анкари. І схоже на те, що саме турецька економіка, яка страждає від падіння курсу ліри і високого темпу зростання цін, штовхає республіку на примирення із Заходом. Та й сам Ердоган визнає, що економічні проблеми республіки є результатом «цілеспрямованих зарубіжних атак» на економіку Туреччини.
«Ми не розглядаємо наше багатостороннє політичне, економічне і військове співробітництво як альтернативу нашим глибоко укоріненим зв’язкам зі США. І ми хочемо, щоб ЄС позбувся стратегічної сліпоти, яка віддаляє Туреччину від нього», — заявив Ердоган.
Варто зазначити, що американські санкції з’явилися у той делікатний момент напружених відносин між Анкарою та Вашингтоном, коли новообраний президент Джозеф Байден змінив на посаді Дональда Трампа. І здається, турецька влада вирішила скористатися ситуацією й першою протягнути гілку миру західним партнерам.
Так, офіційна Анкара, засуджуючи санкції США як «серйозну помилку», заявила, що очікує від Байдена, що той буде більш конструктивним у вирішенні питань між союзниками, починаючи від розбіжностей щодо сирійської політики й закінчуючи питанням С-400. Необхідність скасування американських санкції в Туреччині пояснюється тим, що останні не роблять нічого іншого, окрім поглиблення антизахідних та антиамериканських настроїв серед турецької громадськості і сподіваються на усвідомлення цього факту адміністрацією Байдена.
Щодо відносин з Брюсселем, Анкара для того, щоб згладити «кути», від самого початку року робить усе можливе, щоб примиритися з Євросоюзом. Мета — встигнути це зробити до березня-місяця, коли лідери ЄС прийматимуть рішення про введення щодо неї санкцій. Й перші кроки вже було зроблено, що можна бачити на прикладі відкликання Туреччиною своїх геологорозвідувальних суден і наміри останньої відновити переговори із Грецією.
Також можемо спостерігати інтенсифікацію діалогу між Анкарою та Брюсселем. Так, 9 січня відбулася відеоконференція між президентом Туреччини Таїпом Ердоганом та головою Європейської комісії Урсулою фон дер Ляєн, під час якої сторони наголосили на важливості двосторонніх відносин. А вже 21 січня у Брюсселі було проведено зустріч міністра закордонних справ Туреччини Мевлюта Чавушоглу та верховного представника ЄС з питань закордонних справ і політики безпеки Жозепа Борреля, метою якої було вжиття конкретних кроків для поліпшення відносин, напружених розбіжностями щодо енергетики, міграції та прав людини в Туреччині.
Втім, попри потуги Анкари з налагодження відносин із Заходом, говорити про потепління поки що зарано. І для цього є певні причини.
Попри сподівання турецької влади на нову адміністрацію у Вашингтоні, далеко не факт, що найближчим часом відносини між США та ТР покращаться. Адже попри наростання напруги між країнами багато потенційних гарячих точок були згладжені лише завдяки дружнім стосункам між Трампом і Ердоганом. З Байденом все інакше.
Так, в одному з інтерв’ю, яке Байден надавав рік тому, ще тоді потенційний кандидат у президенти США назвав Ердогана «автократом», розкритикував його дії по відношенню до курдів і сказав, що турецький лідер «повинен заплатити ціну». Він запропонував США підтримати лідерів турецької опозиції, «щоб вони змогли здолати та перемогти Ердогана. Не шляхом перевороту, а через виборчий процес». І також пообіцяв визнати геноцид вірмен, що є надзвичайно суперечливим питанням для Туреччини й чого американські лідери уникали протягом цілого століття.
Тим не менше, прес-секретар Ердогана Ібрагім Калін заявив, що Туреччина вважає, що вона може мати «хороший та позитивний порядок денний» з адміністрацією Байдена. І назвав будь-яке покарання за придбання С-400 «контрпродуктивним».
Не має впевненості й щодо покращення відносин по лінії «Євросоюз-Туреччина». Адже навіть попри те, що Анкара відкликала свої судна і збирається відновити переговори з Афінами, ЄС звинуватив турецьку владу в тому, що остання грає «в кішки-мишки» в формі провокацій та примирення. Брюссель також звинувачує Ердогана у підриві економіки, руйнуванні демократії та знищення незалежних судів і засобів масової інформації.
«Ми як і раніше стурбовані ситуацією (з правами людини) в Туреччині», — заявив Жозеп Боррель.
Як і у випадку з Вашингтоном, великою перешкодою для покращення відносин з Брюсселем виступає курдське питання. Так, Європейський парламент підтримав резолюцію, яка закликає звільнити Селагаттіна Демірташа, провідного курдського політика, ув’язненого у 2016 році за звинуваченнями в тероризмі.
Тим не менше, Туреччина залишається великим напрямком для торгівлі та інвестицій ЄС. А також приймає близько 4 млн сирійських біженців, через що Брюссель прагне домовитись з Анкарою про нові кошти для біженців (з 2022 року), щоб не допустити їх проникнення на свою територію.
Підсумовуючи, можна констатувати, що після тривалого періоду похолодання, останнім часом відбуваються певні зрушення на шляху до поліпшення відносин між Турецькою Республікою та Заходом. Однак про позитивні результати говорити поки що зарано, адже наявність спірних питань і відсутність довіри з боку США та ЄС створюють перешкоди для цього процесу.
Як буде насправді — час покаже. Проте з великою вірогідністю Анкара робитиме усе можливе для того, щоб до 2023 року зайняти вагоме місце на міжнародній арені, головним ключем для чого мають виступати добрі відносини із Західним світом.