Трохи більше місяця тому, на початку лютого 2021 р., ми здійснили спробу передбачити зовнішньополітичну стратегію Джо Байдена ( ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНА СТРАТЕГІЯ США ЧАСІВ Д.БАЙДЕНА: ПОЧАТОК | Інститут демократизації та розвитку (institutedd.org) ) у його зверненні до співробітників Держдепартаменту. Тоді Президент США анонсував зміну підходів до позиціонування Сполучених Штатів у світі, переконав, що Вашингтон повертається до вже звичної ролі лідера демократичного світу на світовій арені.
Тоді це була палка промова, але ось тепер на сайті Білого дому з’явився 24-сторінковий документ, який має назву: «Проміжна стратегія національної безпеки». Спробуємо розібратись, що це за документ та яке майбутнє він обіцяє світу.
«Проміжна стратегія національної безпеки» складається з чотирьох нерівних за обсягом частин: вступу, опису світового безпекового ландшафту, власне окреслення пріоритетів нацбезпеки Сполучених Штатів (найбільший розділ) та висновків. З першого абзацу вступу, перших речень зрозуміло внутрішні проблеми США та зовнішньополітичні виклики, які найбільше турбують Вашингтон: «Ми стикаємось із глобальною пандемією, стрімким економічним спадом, кризою міжрасової справедливості та з надзвичайною ситуацією в сфері клімату. Ми стикаємось зі світом наростаючого націоналізму, відступаючої демократії, зростаючим суперництвом з Китаєм, Росією та іншими авторитарними державами, a також з технологічною революцією, яка змінює кожен аспекти нашого життя». Примітно, що Російську Федерацію віднесено до авторитарних держав, тут Вашингтон чітко дав зрозуміти, що балачки про «керовану демократію»», «суверенну демократію» і т. ін., Кремль може залишити виключно для внутрішнього вжитку.
До речі, найпростіший пошук pdf-файлом з текстом документу показує, що слово «Росія» з’являється в ньому п’ять разів, тоді як слово «Китай» - аж 19. Робіть висновки, як кажуть, щодо якості та пріоритетності загроз. Більше того, якщо з Китаєм все зрозуміло – загроза №1, то Росії визначається роль якогось міньйона, дестабілізуючого шкодника на світовій арені, який, однак, ще не дотягує до статусу «загрози №1». Документ зазначає: «Китай стрімко стає наполегливішим. Він є єдиним конкурентом, який потенційно здатний поєднати свою економічну, дипломатичну, військову і технологічну міць для акумулювання стійкого виклику стабільному та відкритому міжнародному співтовариству. Росія залишається рішучою, щоб посилити свій глобальний вплив і зіграти руйнівну роль на світовій арені. І Пекін, і Москва доклали значних зусиль, щоб перевірити сильні сторони США та заважати нам захищати наші інтереси та інтереси союзників у всьому світі».
З іншого боку, у «Проміжній стратегії національної безпеки США» Вашингтон залишається відданим змістовному діалогу з Пекіном та Москвою, зокрема з останньою швиденько було підписано нову версію угоди START щодо контролю над ядерним озброєнням. Важливо відмітити, що США відмовляються вести дорогі гонки озброєнь та «вічні війни», які коштують тисячі життів та трильйони доларів. Загалом, Держсекретар Ентоні Блінкен, говорячи цілі адміністрації Джо Байдена, виділив наступні пріоритети, які безпосередньо стосуються сфери зовнішньої політики: пожвавити відносини із союзниками та партнерами, а також протистояти Китаю.
Про Україну та її проблеми в «Проміжній стратегії національної безпеки» не було згадано. Не варто посипати голову попелом та кричати щось на кшталт: «Шеф, все пропало!». Документ містить глобальні стратегічні речі, а Україна (дякувати Богу!) не є глобальною загрозою та викликом Сполученим Штатам. Можливо, пересічні росіяни, нашпиговані пропагандою, тішать себе думкою про велич та міць власної держави, уявним протистоянням з США та радіють згадці в «Проміжній стратегії національної безпеки». Але для американців, які звикли чітко окреслювати власні пріоритети, загрози з Кремля є важливими, проте не першочерговими. Україні це варто давно усвідомити, а також перманентно схиляти словом і ділом (тобто, дипломатією та конкретними вчинками) Вашингтон до залучення Києва в боротьбі проти цього шкідливого міньйона з північного-сходу. І, наприклад, статус України як головного союзника США поза НАТО якнайкраще відповідав би нашим національним інтересам. Он, колишній посол США в Україні Вільям Тейлор про це нещодавно згадував (іншими словами – дуже прозоро натякав Києву на цілі та методи в боротьбі проти Росії).
Битва за власну суб’єктність для України продовжується. Важливо це усвідомлювати та боротись. Адже в разі програшу нам цілком можливо самим отримати статус міньйона. Кремля.