Немає сумніву, що Росія і надалі сприймає наш регіон як сферу власних беззаперечних інтересів, тому шукає нові і нові механізми впливу на ситуацію у ньому. Цей процес триває вже протягом кількох років. Тема Голокосту залишається не лише чутливою для суспільно-політичного життя країн регіону, але і створює можливості для спекуляцій.
У рік 75-ї річниці завершення Другої Світової війни є підстави говорити про появу Нової Історичної Політики Путіна – комплексу заходів, спрямованих на використання історичної постправди для досягнення політичних цілей. Про це свідчить і призначення у січні 2020 року Володимира Мединського, президента Російського військово-історичного товариства, на посаду помічника президента РФ з питань гуманітарної та історичної політики. Проте Мединський відомий контраверсійними заявами про різні історичні події, але він не є єдиним учасником системи поширення дезінформації на державному рівні.
Сьогодні можна говорити про створення в Росії триєдиної машини з просування власних версій резонансних історичних подій. Перший компонент - російські історики, які забезпечують проведення дискусій, поширення історичного матеріалу у суспільному дискурсі, використання наявної архівної бази задля політичних цілей. Другий – пропагандистські засоби впливу, до яких можна віднести медіа глобального впливу – телеканал Russia Today та інформаційна агенція Sputnik, які працюють практично в усіх країнах Європи та США. Третій - вищі посадові особи, які доносять відповідні інформаційні повідомлення до своєї аудиторії як всередині Росії, так і за її межами.
Кампанія з гібридизації Голокосту вступила до активної фази наприкінці 2019 року, коли під час 24 грудня на розширеній колегії Міноборони Путін назвав «сволотою» і «антисемітською свинею» польського посла в Німеччині Юзефа Липського, звинувачуючи його у толеруванні нацистських ідей. Чим це було викликано і чому об’єктом історичних маніпуляцій стала саме Польща?
Розрахунок Кремля простий – своїми діями Путін та його оточення намагаються дискредитувати Польщу в очах її західних партнерів, рівною мірою США та Західної Європи, підважити основи Європейського Союзи та завдати якомога більш дошкульного удару по євроатлантичній солідарності.
Розвиваючи власну тезу, Путін здійснив вирішальний, на його думку, крок, який врахував готовність керівництва Польщі чинити опір спробам дискредитації. Наприкінці січня 2020 року під час Форуму пам’яті жертв Голокосту в Єрусалимі, організованого значною мірою з прицілом на участь у ньому Володимира Путіна, російський президент висловив ключову тезу власної бачення однієї з наймасштабніших європейських трагедій ХХ століття. Він наголосив, що Голокост здійснювали не лише нацисти, але також і їх посібники на окупованих територіях. У наступному абзаці виступу Путіна прозвучала фраза про 1,4 мільйони євреїв, знищених в Україні, і практично повне знищення євреїв у Латвії під час Другої світової війни Її можна назвати зразком кремлівської постправди, коли в одній подачі вправно перемішується правдивий історичний факт та брехлива історична інтерпретація.
Путін та повністю підпорядкована його цілям машина російської пропаганди надзвичайно вправно використовують низку факторів суспільно-політичного життя Європи та світу. По-перше, величезні жертви під час Голокосту потребують постійного осмислення, і воно набуло додаткової динаміки у низці постсоціалістичних країн протягом останніх років. По-друге, масштаб трагедії дозволяє Кремлю вправно маніпулювати настроями, і якщо не відбілювати нацистів, то здійснювати гібридизацію Голокосту, перекладаючи значну частину провини за знищення євреїв на мешканців окупованих територій. По-третє, Росія прагне наголосити на власній ролі у перемозі над нацизмом, і намагається її роздмухати.
Нагадаю, що протягом останніх років у Росії вийшли друком дослідження темних сторінок Голокосту авторства американського історика польського походження Яна Томаша Гросса «Сусіди» та «Золоті жнива» та литовської дослідниці Рута Ванагайте «Наші», присвячене участі литовців у Голокості. У такий спосіб дослідження, які спричинили чималий резонанс у Польщі та Литві, введено до суспільно-політичного обігу в РФ. Ці дослідження зіграли (як на мене, проти волі їх авторів) роль каталізаторів процесу гібридизації Голокосту.
Доцільно підкреслити, що основою для гібридизації Голокосту, до якої російське політичне керівництво докладає чимало зусиль, є культ «побєдобєсія» - гіпертрофоване піднесення ролі Росії у перемозі над нацизмом. Проте іронія долі полягає у тому, що пандемія коронавірусу примусила керівництво Росії перенести заплановані на 9 травня заходи зі святкування 75-ї річниці перемоги над нацизмом. Як видається, справа не в загрозі поширення хвороби серед учасників параду, а в усвідомленні керівництвом Росії забезпечити навіть мінімальне представництво високих закордонних гостей.
Наостанок хочу наголосити, що очікувати на припинення спроб гібридизувати Голокост Росією не випадає. Надто чутливою є ця тема є для багатьох народів Балто-Чорноморського регіону, надто багато можливостей вона відкриває для фальсифікаторів історії з Кремля. Відповіддю мали б стати колективні зусилля з деконструкції історичних подій та здійснення діалогу про складні сторінки історії ХХ століття у державах Балто-Чорноморського регіону.
Автор: Євген Магда
Магда Євген, кандидат політичних наук, доцент НТУУ КПІ ім. І. Сікорського, виконавчий директор Інституту світової політики, політолог (Україна).